Як зацікавити хімією

Як зацікавити хімією

За даними видавництва «Перше вересня» хімія відноситься до одних із найбільш нелюбих учням предметів у школі, і я вважаю, що всі вчителі хімії повинні врахувати це у своїй практиці. Дослідження показало, що 85 % учнів 9-10 класів навчаються предмету лише через небажання отримати низькі бали і щоб уникнути проблем з учителем та батьками. У зв`язку з цим хотілося б розібратися, що сталося з хімією за останні роки.

Однією з причин такого стану є те, що деякі учні приходять у 7 клас непідготовленими. Багато з них не уявляють, як можна вирішувати хімічні задачі, маючи за плечима уже немалий математичний багаж. Вчитель хімії замість того, щоб пояснювати учням матеріал свого предмета, починає виправляти ще й ті огріхи, які склалися у початковій та середній школі.

Ще однією з причин низької успішності учнів з хімії є часта зміна вчителів. У кожного з них була своя методика, до якої учні почергово пристосовувалися. Умови, у яких звикли працювати учні, змінювалися, це призводило, можливо до певного дискомфорту, увага приділялася вже не засвоєнню матеріалу, а звиканню до нового вчителя і його вимог. Це також є вагомими фактором у цьому питанні.

Третя проблема − дослідно-демонстраційний експеримент. Ні для кого не секрет, що база сучасної школи залишає бажати кращого, не вистачає ні реактивів, ні обладнання. На додачу до цього учні не вміють аналізувати побачене. Буває, що потративши великий відрізок часу на експеримент, ми не отримуємо того, на що сподівалися, тому приходиться іти на якісь компромісні рішення: показувати відео фрагменти, використовувати комп`ютерні програми. Однак часто діти сприймають наш експеримент не як відправну точку в своїх подальших роздумах, а як фокус.

Четверта проблема − пропедевтика знань. Учні приходять у 7 клас уже із певним інтересом до тих чи інших предметів, тому необхідно привертати увагу дітей до хімії на більш ранніх етапах, наприклад, в курсі природознавства.

Сьогодні до випускників середніх шкіл висуваються великі вимоги під час вступу до вищих навчальних за­кладів. Молоді, що закінчила школу, необхідно адаптуватися в складному сучасному світі, тому їй потрібна не стільки сума набутих знань, скіль­ки вміння знаходити їх самостійно, щоб відчувати себе компетентними в будь-якій галузі, творчо мислити, успішно утвердитися в житті. У ре­зультаті роботи в школі я дійшла висновку, що досягти гарних успі­хів у навчанні можна тільки шля­хом підвищення інтересу до свого предмета. Напевно, однією з при­чин утрати цього інтересу є непри­датність деяких традиційних прийо­мів і методів навчання для сучасних молодих людей. Освоєння хімії при­падає в школі на 13-16 років, коли діти перебувають у так званому «кри­зовому» періоді. У цей час особливо розвинене почуття самосвідомості та власної гідності. У цьому віці від­бувається зміна процесів психічно­го розвитку, перебудова ставлення до світу і до себе, виникає потре­ба в самовизначенні й самовира­женні. У підлітка викликає нудьгу і роздратування авторитарний на­тиск, наказ. Я вважаю, що в сучас­ній школі дуже важливий особистісний підхід, необхідно працювати з кожним у зоні його найближчого розвитку. Одним із важливих мо­ментів на уроці для дитини є розу­міння необхідності особистої заці­кавленості в набутті знань, щоб учні могли відчувати свою компетент­ність не лише в результаті проце­су навчання, але я протягом нього. Я вважаю, що це і є умовою розвивального впливу навчання на осо­бистість учня. Тому сучасний урок, на мою думку, має будуватися в по­єднанні спеціально організованої діяльності та звичайного міжособистісного спілкування (готовність дитини до контакту, довірливість, зацікавленість), у такий спосіб че­рез особистісний план спілкування на уроці реалізується врахування ві­кових, психологічних особливостей учнів: їхня готовність до розширен­ня кола спілкування, до співпере­живання проблем дорослих, праг­нення до самоствердження.
         Найбільш поширеним методом на­вчання хімії в школі, незважаючи на експериментальний характер цієї науки, є усний виклад нового мате­ріалу вчителем. Останнім часом ба­гато вчителів і методистів працюють над питанням активізації пізнаваль­ної діяльності учнів під час викладу нового матеріалу. Прийоми активіза­ції досить різноманітні, але в основі всіх їх перебуває збудження розумової діяльності учнів.
          Для активізації розумової діяльності учнів на уроці необхідно використа­ти їхній життєвий досвід. Іноді вчи­тель цього не враховує — говорить багато й докладно про добре знайомій речі. У таких випад ках учням стає нецікаво слухати вчителя. Коли учні знають, то вони хочуть розповісти, а не слухати, і їм слід надавати мож­ливість висловлюватися.
           Увага учнів − один із факторів, від яких залежить успіх уроку. Відомо, що увага в дорослих учнів більш зосе­реджена, ніж у дітей, однак вона зале­жить не лише від віку, але й від інших обставин (інтересу до досліджуваних тем, складу характеру учня). Тому мені як учителеві часто доводиться замис­люватися над питаннями активізації уваги на уроках. Активізувати увагу класу і підтриму­вати її на всіх етапах навчального про­цесу, змусити учнів слухати вчителя і своїх товаришів, серйозно спосте­рігати, вдумливо сприймати матері­ал — надзвичайно важливе і склад­не завдання. У своїй роботі намагаюся використову­вати різноманітні методи й прийоми, застосування яких дозволяє вивчити основний матеріал на уроці.

Велике значення надаю характеру словесного пояснення нового мате­ріалу. Мова вчителя має бути науко­вою за своїм змістом, простою, чіт­кою, але й образною, барвистою, із застосуванням порівнянь, метафор, епітетів.
        Для мобілізації уваги учнів значну роль відіграє пояснення теми уроку. А її можна повідомити по-різному. Оголосити стисло лише назву, напри­клад «Солі амонію», або дати більш докладну характеристику: «Сьогодні ми повинні вивчити властивості со­лей амонію, довідатися, чим ці солі відрізняються від інших, яке вони мають значення в народному гос­подарстві». Я намагаюся пояснювати за другим варіантом, тому що він змушує учнів уважно поставитися до завдання.
           Одним із важливих завдань навчан­ня й підготовки учнів до активного сприйняття нового матеріалу є пояс­нення значення знань з хімії в прак­тичному житті людини. Наприклад, розпочинаючи вивчення теми «Сульфатна кислота», я так ви­значаю її значення в житті людини:

        «... Не дуже часто нам доводиться мати справу безпосередньо із сульфатною кислотою, може здатися, що вона не така вже й потрібна. Однак важко зна­йти інший продукт, що був би таким необхідним, як сульфатна кислота. Для чого ж вона потрібна? Предмета­ми першої необхідності для нас є хліб, овочі, крупа. Одержати їх у достатній кількості можна в разі гарного врожаю, а його забезпечує насамперед правильне і своєчасне внесення добрив. На виготовлення добрив витра­чається близько половини всієї суль­фатної кислоти, яку одержують на хі­мічних заводах».

Крім іншого, необхідно враховувати той факт, що хімія є одним з кількох шкільних предметів, на якому учні можуть і повинні засвоювати мате­ріал, не тільки слухаючи й читаючи матеріал, скільки здійснюючи свої­ми руками певні дії, а також спосте­рігаючи за діями викладача. Під ви­щесказаним я, звичайно, маю на увазі практичні досліди. Хімічний дослід, особливо якщо він яскравий, ціка­вий або прив'язаний до практично­го життя, здатний по-справжньому захопити учня досліджуваним пред­метом. Під час демонстрації дослідів або проведення їх самими учнями ак­тивізуються всі канали надходження інформації (візуальний, слуховий, до­тикальний). Особливо важливе про­ведення дослідів на початкових етапах вивчення хімії. Адже навіть дорослій людині цікаво спостерігати, як про­являються написи на папері (дослід з фенолфталеїном і амоніаком) або як куряче яйце потрапляє в пляшку з вузьким горлечком (дослід з оцто­вою кислотою), а 13—14-річній дитині це цікаво ще більше. Будь-яка наука без практичного значення — «мертва наука»,, хімія ж без експерименту — «мертва» апріорі. Дітям, нехай і до­сить дорослим дітям, через психо­логічні особливості завжди цікавіше подивитися, ніж послухати, спробу­вати зробити щось самим, ніж запи­сувати під диктовку терміни й понят­тя. Важко контролювати увагу учнів, стоячи до них спиною біля дошки, за­писуючи формули та правила. Наба­гато легше робити це, проводячи ра­зом з ними хімічний експеримент або дослід. Учень стає не пасивним слу­хачем, дивлячись на якого, не розу­мієш, засвоює він матеріал чи про­сто мрійливо дивиться у вікно, але й активним учасником уроку, екс­перимент — це та панацея, що заці­кавить і спокійного, відповідального учня, і учня, який не вирізняється по­сидючістю. У будь-якому разі яскра­вість і барвистість хімічного досліду відкладеться в пам'яті в усіх присут­ніх на уроці учнів, і певний мінімум знань одержать як і ті, хто вкрай рід­ко відкриває підручник, так і учні, що займаються постійно.
        Інтерес до предмета залежить від вчителя. Ні один підручник, ні один посібник не замінить живого слова вчителя.

Якщо учень зрозуміє, що хімія йому потрібна в житті, він буде вивчати і розуміти цей предмет не примусово, а за власним бажанням і з задоволенням.

Перед тим як навчати хімії, у дитини потрібно виховати культуру мислення. Це вміння порівнювати, аналізувати, абстрагуватися. Знайомство з речовиною допоможе далі освоювати матеріал. Ми починаємо вивчати теорію, не даючи учням побачити речовину, відчути її, побачити. Якщо цього не стається, діти втрачають інтерес до хімії.

Підбиваючи підсумок вищесказано­му, хочу насамперед відзначити, що не слід боятися й соромитися вчити­ся самим. Не слід боятися вчитися доброзичливості й відкритості: вони ще нікому не нашкодили. На завер­шення хочу сказати, що всі ми були дітьми й, будемо чесні, на жаль, біль­шості з нас, як і більшості нинішніх дітей, навчатися було нецікаво. Але для того щоб навчатися було цікаво, треба цікаво вчити.

І все таки у нас є гарні вчителі, які долають всі труднощі і вкладають всю свою душу, майстерність, щоб хімія стала близькою і зрозумілою їх учням.